Що вивчає астрономія ?

1. Походження назви: астрономія, астрологія, космос, Всесвіт.

Астроно́мія — наука про закони руху, властивості і розвиток небесних тіл — є однією з найдавніших природничих наук. Слово "астрономія" походить від двох грецьких слів: astro - зоря і nomos - закон.

Астроло́гія — система вчень, спираючись на яку, нібито, можливо за розташуванням небесних тіл (здебільшого, планет), передбачати майбутнє життя індивіда чи суспільства. Походить від грецького astro - зірка , logos - вчення .

Космос — термін, що використовували стародавні греки, охарактерезовує світ, створений богами, із первородного хаосу. У сучасному палні означає відносно велику ділянку Всесвіту, в якій майже повністю відсутні частинки (вакуум). Походить від грецького kosmos - порядок, мир.

Всесвіт — це весь світ, безмежний в часі і просторі і нескінченно; містить різноманітні форми, які приймає матерія в процесі свого розвитку. Всесвіт існує об'єктивно, незалежно від свідомості людини, що її пізнає. Всесвіт містить незліченну кількість небесних тіл, що обєднюються в системи і галактики. Всяке достовірно наукове дослідження визнає об'єктивне існування, матеріальність і нескінченність Всесвіту. Слово "Всесвіт" походить від словосполуки "Все" і "Світ", що буквально означає абсолютно весь простір навколо однієї матеріальної точки.

2. Коротка історія астрономії.

Початок астрономія бере в глибині віків.  Перші астрономічні відомості про зміну пір року, періодичність сонячних і місячних затемнень відомі ще більше 4 тисячоліть назад в Стародавньому Китаї. В цей же час астрономія дістає розвитку в країнах Ближнього Сходу і Єгипті.  Астрономія в більшості розвивається завдяки потребам людської практики: сільськогосподарські роботи, розливи рік, прокладка караванних шляхів, мореплавання і ін.

                 

Розвиток  математики, особливо геометрії, приводить до розвитку астрономії. Давньогрецькими астрономами на базі геоцентричної системи світу розроблена теорія видимого руху планет, Місяця, Сонця (великий внесок Гiппархом ІІ ст. до н. е., найбільш повна теорія ; Птоломей ІІ ст. н. е.).

                 

 В пору середньовіччя астрономія, як і решта наук в Європі  занепала, лише арабські і середньоазіатські вчені змогли добитись незначних успіхів. Коректуванням і переобчисленням таблиць видимих планетних рухів займались  середньоазіатські вчені Беруні (973 - 1048), Улугбек (1394 -1449) та інші.

                 

 Величезним внеском була опублікована в 1543р. праця польського вченого Миколи  Коперніка (1473 - 1543). Він відмовився від геоцентричної системи і в основу теорії поклав геліоцентричну систему, в якій центром світу було Сонце. Використовуючи геліоцентричну систему Коперніка і багаторічні дослідження планет датського астронома Тихо Браге (1546 - 1601), Іоганн  Кеплер (1571 - 1630) встановив 3 закони планетних рухів.

               

З відкриття Ісаком Ньютоном (1643 - 1727) аксіом динаміки і закону тяжіння бурхливий розвиток отримала небесна механіка. Французькі математики Лагранж (1736 - 1813) і Лаплас (1749 - 1827) заклали основи сучасній  теорії руху великих планет і Місяця. Повним підтвердженням теорії було відкриття в 1846р. на основі математичних розрахунків планети Нептун французьким вченим У. Левер`є (1811 - 1877).

                 

 Паралельно з небесною механікою розвивалося і спостереження. Свій початок воно бере з  Галілея (1564 - 1642), який вперше використав підзорну трубу в якості телескопа (1610), чим започаткував астрономічне приладобудування. Галілеєм досліджено ряд нових явищ:  відкриття супутників Юпітера, дослідження поверхні Місяця, відшукання фаз Венери, розклад Молочного Шляху на окремі зірки.

                 

 Багато цінних спостережень виконано на межі 18 і 19 століть. Удосконалення  телескопів (зростає роздільна здатність і якість зображення) дає можливість проникнути в середину Всесвіту (англ. астроном Гершель (1738 - 1822).  Відкрито і досліджено зоряні скупчення і туманності, кратні і змінні зорі.

               

З застосуванням фотографії і спектрального аналізу в середині 19 ст. зародилась  астрофізика. До середини 20 ст. вияснилось, що зорі входять в склад грандіозної зоряної системи. Галактики, а спіральні туманності зображають аналогічні зоряні системи, що знаходяться за межами Галактики.  Виявлено явище розходження галактик, що вказувало на розширення видимої частини Всесвіту ; Метагалактики.

                 

В 40-х роках дослідження поширено на  радіодіапазон. Виник розділ астрономії - радіоастрономія. Знайдено незвичайні класи небесних тіл квазари, пульсари, фонове  реліктове випромінювання (подібно до випромінювання абсолютно чорного тіла з температурою 3К).

                 

 1957р. новий етап розвитку в астрономії. Запуск перших штучних  супутників (перетворення астрономії з науки теоретичної в практичну).

               

 Посадка космічних  апаратів на Місяць, доставка місячного ґрунту на Землю, перша висадка людей на Місяць, посадка літаючих апаратів на поверхні Венери і Марса, польоти космічних апаратів поблизу Юпітера, Сатурна і їх супутників  те нове, що було досягнуто в останнє двадцятиріччя.